«Кінь здох, злізь»? Не завжди

Є відома порада: якщо кінь здох, злізь. У мене з нею складні стосунки, бо значна частина речей, які сьогодні є в моєму житті, колись виглядала малоймовірною, а деякі майже неможливими. Тому перш ніж злазити, я б усе-таки перевірила пульс. Може, там ще реанімаційні заходи мають сенс.

Я досить рано навчилася не плутати «шансів мало» з «шансів немає». Якщо шанс справді є, навіть один, мені важливо спробувати його використати. Так я приймала дуже різні рішення у своєму житті, будувала кар'єру, здійснювала речі, які колись здавалися занадто великими для мене. Так у 21 рік сама знайшла свого батька. Так у моєму житті з'являлися нові професії, країни, люди й можливості.

Можливо, тому я не дуже люблю універсальні поради вчасно відпустити, перестати боротися і прийняти реальність. Іноді це справді найдоросліше, що можна зробити, а іноді під виглядом прийняття ми занадто рано погоджуємося на те, що нам не підходить.

Мені цікава саме ця межа: я справді б'юся в зачинені двері чи вони просто виявилися важчими, ніж я очікувала? Наполегливість уже руйнує мене чи мені потрібно докласти більше зусиль до того, що досі для мене важливо? Час відпустити чи варто пошукати ще один спосіб?

«Бо я вмію оживляти мертвих коней. І, як показало моє життя, деякі з них були не мертві.»