Треба приймати свої слабкості. А навіщо?

“Треба приймати свої слабкості” звучить настільки правильно, що сперечатися наче й нема з чим. Але мені хочеться, і не з самим прийняттям, а з тим, як легко іноді записати в слабкості все, що сьогодні не виходить.

Я погано витримую невизначеність, не вмію просити, занадто гостро реагую, боюся конфліктів, не можу відпустити. Добре, припустимо. Але чому це одразу треба приймати як частину себе, з якою нічого не можна зробити?

Щось із цього справді може бути моєю особливістю. А щось сформувалося багато років тому як спосіб пристосуватися до певних обставин, чудово виконало свою роботу і залишилося зі мною, хоча обставини давно змінилися.

Мені не подобається, коли терміни стають красивим способом поставити крапку там, де ще можна поставити питання. Прийняти себе для мене не означає оголосити все, що я в собі знайшла, недоторканим.

Можна чесно визнати: так, зараз у мене це так, ось тут мені складно, цього я поки не вмію. А потім вирішити, чи хочу я залишити все як є.

«Прийняти себе для мене не означає оголосити все, що я в собі знайшла, недоторканим.»